Пікуй 1408 м на День Незалежності 24.08.2016

- Ми завтра йдемо на Пікуй, - голос одногрупника Олекси в телефоні пізнім вечором 23 серпня був безапеляційний.
- "Ми" то хто?
- Ти, я і мій Юрко.
- Ага, ну нічо собі. Зараз тільки узгоджу то з дружиною.

Недовга розмова з дружиною на диво увінчалася успіхом, і я, вже остаточно розторсаний від вечірньої дрімоти, розпочав гарячкове збирання. Ще раз передзвонивши і уточнивши, якою машиною їдемо (звичайно моєю, оскільки в мене газ, Олекса швиденько прикинув ціну і відмовився їхати своєю) і в якій годині, я вже морально був готовий. Рюкзак, фляшка води з ізотоніком, кросовки, куртка, джинси, дві майки, канапки - що ще треба на похід-одноденку. Карта була, треба було тільки доїхати до села Біласовиця. Звідти мало початися наше сходження.
За десять 9 ранку наступного дня я вже був біля будинку в одногрупника, повсідалися, підібрали ще дочку одногрупника колеги і стрийською трасою виїхали в напрямку Закарпаття. Про дорогу нема що розказувати, десь за дві години ми вже з'їхали з траси і в'їхали в село. Проїхали майже до самого кінця, зупинилися біля магазинчика. Майку з рукавами я відразу поміняв на безрукавку - день обіцяв бути жаркий. Якийсь дідок вказав нам правильний напрямок, і ми почимчикували стрімкою дорогою вгору. На якомусь поваленому дереві зробили перший привал - треба було поз'їдати всі ті запаси, які не хотілося тягнути вверх.

Повз нас пройшло ще дві групи туристів, час було рушати. Втрапили ми на промаркований зеленим шлях, який нас мав привести на саму гору. Дорогою були шикарні краєвиди. Наша мала групка вперто дерлася вгору.

Незважаючи на жару, болота не бракувало.

 Попався по дорозі струмок, який, проте, був позначений на карті.

І нарешті, сам Пікуй - найвища вершина Львівських Бескидів:

Крім бетонної стели на вершині встановлений хрест з промовистим написом:

 

Нагорі дув досить сильний вітер, і куртка стала в пригоді.

  
Народу на вершині назбиралося повно, і ще зверху було видно, як ще підтягується стежечками. В основному всі розсідалися з другого боку від вершини на посиденьки - святкування 25 річниці Незалежності, традиційно залишаючи після себе сміття:

Досить цікаво було спостерігати, як люди, вийшовши на вершину, зразу втуплювалися в мобілки, перевіряючи новини на предмет кацапського наступу.
Ми вирішили не зупинятися на Пікуї, час ще був, тож пройшлися хребтом до гори Зелемений, поїли афенів, з'їли все, що залишилось, і вже червоним шляхом спустилися вниз до Біласовиці. Нижче вид з хребта на Пікуй:

Така от собі вийшла неочікувана поїздочка. Принаймні, я був радий, що не товкся в центрі у Львові. Більше того, я ще встиг на концерт на святі пам'яті Сергія Параджанова на Левандівці.