Ще про Стільсько

Продовження минулого посту про Стільсько. Риючи вчора в інтернеті, надибав статтю Ореста Корчинського про дослідження городища в Стільсько, звідки потягнув карту розміщення пам’яток в околиці Стільсько-Ілів-Дуброва.
Карту подаю нижче:

Так що цього разу, на відміну від попереднього разу, поїхав я з ціллю відвідати об’єкти, що лежали при дорозі, а я повз них просто проїхав. В Стільсько розпитав дорогу на плато, де було розміщене городище, але, як то водиться часом, на неї не втрапив і поліз на гору з ровером якоюсь просікою. Це винагородилося тим, що натрапив в лісі на земляні вали, якими було оточене городище. Все було заросло лісом, і тільки випадково приглянувшись, я зрозумів, що стою за кілька кроків від земляного валу:

З лісу нарешті вибрався на здоровезне непокрите лісом плато. Саме тут, судячи по карті, містився центр городища. На світлині нижче видно ліс з валами. Я стою десь по центрі плато.

По плато не сильно вдавалося їхати ровером, купа всяких горбиків,і, мало не заривши носом в землю, я облишив спроби їхати і просто вів ровер, аж поки не дійшов до самого краю. Внизу видніє Стільсько:

Назад вертався я знову через ліс, але цим разом поїхав добре помітною дорогою, якою не раз користувалися. І це було правильне рішення, тому що через кілька хвилин крутого спуску я виїхав до тої церкви, біля якої ми з Тарасом зробили привал, навіть не підозрюючи, що за церквою ще щось може бути бути :-)

Раз я вже в Стільсько, то можна було відвідати історичний музей, що міститься в приміщенні школи. Дзвінок до вчительки-історика нічого не дав, оскільки в цей день вона їздила в Миколаїв і вже на роботу не пішла. Однак вона детально розказала шлях до печери біля Іліва, так що наступна ціль була намічена. Також розказала, що в зв’язку з нестачею коштів розкопки на плато були законсервовані, так що побачене мною вичерпувало все. Подякувавши, зробив ще один знімок цієї надзвичайно цікавої гори:

По дорозі на Ілів на вершині гори є табличка, однак я так і не зрозумів, як вона стосується городища, бо звідси до нього кавал дороги. Я проїхався цією просікою скільки міг, нажерся ожини і, переконавшись, що нічого там цікавого нема, вернувся на основну дорогу.

В Ілові розпитав ще раз дорогу (біля автобусної зупинки через потік, через поле до гори, а там нагору), набрав води в криниченьці біля дороги. До речі, вода була з запахом сірководню, але смакувала. Ось вона, ця гора:

Біля підніжжя видно були сліди недавнього пікніка і цивілізації - кілька банок з під пива, кульок. Вверх вела непомітна стежинка, де проглядалися якісь скелі.

Ровер лишив внизу і поліз вгору. Ближче стало видно, що це піскова скала, в якій щось видовбано.

Ось вона, печера - поганське святилище. Зі статті в Ратуші:
Цікаві пам’ятки є в селі Ілів. Тут збереглося язичницьке святилище, два п’єдестали XVII і IX століть, вимощені з каменю, де колись були язичницькі божества. Під самим язичницьким святилищем є печери, одна має вигляд лона жінки-матері. Ця печера рукотворна, вхід до неї — у вигляді обрисів жіночого статевого органа. У язичницькі часи такі печери називали рожаницями.  
Покоцана різними надписами різних років, що мали свідчити про цивілізованість відвідувачів, вона виглядала досить солідно.

Всередині була видовбана кімната, в які нічого не було. Залазити я не став, достатньо було роздивитися через вхід:

Таким чином, цікавість я свою на даний момент вдовольнив сповна. Далі дорога на Барвінок, де з превеликою насолодою змив з себе пилюку. Шкода, звичайно, що не вдалося потрапити до музею, але це в планах. Крім того, на карті ще  є якісь цікаві об’єкти, але тут вже треба говорити паном Орестом Корчинським. Якби велися якісь розкопки, пішов би волонтером залюбки. Моя їзда: