Каспрови Вєрх, Копа Кондрацка і Ґєвонт - святкування дня народження з братом по "пацанячому"

Ідея відсвяткувати свій день народження на вершині гори зародилася зненацька, коли ще перед Новим 2014 роком задзвонив мій брат і повідомив, що він замовляє квитки на літак. На його ДН його дружина зробила подарунок - квиток на літак, куди він захоче.
Він вибрав мене на моє ДН. Це мене трохи розчулило, і хотілося відсвяткувати якось не банально, принаймні не за столом з фляшками і нудними розмовами. Якраз незадовго перед тим переглядав траси в Татрах, і мені впала в око одна, яка, в принципі, відповідала моїм очікуванням: високо, не дуже тяжко і з класними краєвидами. Братик був попереджений щодо того, як треба вдягнутися і що з собою мати, і ось в червні ми нарешті зустрілися, щоб 16 червня в 6 ранку встати, щось поїсти і з кислими писками запакуватися в машину.

 Якось непомітно дісталися до Кузьніц, райончика Закопаного, звідки прокладена канатна дорога аж до Каспрового Вєрху. Запаркувалися на останньому паркінгу перед пішохідною зоною, заклали на плечі манелі і почимчикували вверх до кас, щоб встигнути перед навалою бажаючих туристів купити білет і виїхати на верх.

 Їхати було трохи страшнувато, ще до першої станції пересадки було не так високо.

 А от пізніше канати висіли над досить таким нічогеньким урвиськом.

 1959 метрів, Каспрови Верх, 1 градус тепла (внизу було 25).

Трохи роздивившись, рушили на наступну вершину. Де не де  доводилося пробиратися через залишки снігу, який, певне, так і лежить роками.

Краєвиди просто захоплюючі, надзвичайно гарно, як і будь-де в горах. Братик похвалив себе за те, що взяв з собою светр. Я був в майці і куртці. Моя куртка, куплена восени, і в якій я від’їздив зиму на ровері, захистила свою честь і на вершині :-)

Маршрут пролягав по словацько-польському кордону. Часом стежечка вилася зі словацького боку, часом з польського. Кілька разів приходив мені СМС з повідомленням про роумінг від словацького оператора. На фоті прикордонний стовпчик. Одна моя нога в Словаччині, друга - в Польщі.

Незважаючи на те, що шлях пролягав по хребту, кілька спусків і підйомів далися взнаки і ноги вимагали відпочинку. 

2005 метрів Копи Кондрацкої і ще мої метр 87 :-)

Брат на стовпчик не поліз, сказав що з нього і того стане.

Далі з кордону ми повернули вправо в напрямку Великого Ґєвонта. Це відоме місце паломництва поляків. В 1901 року на вершині було змонтовано великий металевий хрест, який ходять помацати товпи туристів. Ми зустріли по дорозі одну монашку. Загалом статистика каже, що там за період 2003-2010 рік загинуло біля 50 осіб. В основному самогубці або вражені блискавкою, яку притягує хрест. Кілька смертей була з причини п’яні. Між іншим, при нас якісь малолєтки розпивали принесене пиво. Шлях на вершину зроблений доступним за допомогою ланцюгів, за які бажано добре триматися, бо досить слизько, віє вітер і легко зірватися.

Приймання поздоровлень на вершині :-) На вершині місця не дуже багато, але завжди проходить ротація туристів, так що вистачає.

 Спуск з Ґєвонта теж непростий, з іншого боку, і теж за допомогою ланців.

Ґєвонт був нашою останньою точкою в плані. Я ще рвався обійти масив Ґєвонтів з другого боку, але запротестував братик, йому вже було доста. Мов рацію, бо спуск був досить вимучуючим, біля 3 годин ми злазили вниз. Після спуску в нас обох порядно боліли литки. Фота на пам’ять, до машини і спокійна дорога назад.

Наш шлях виглядав тако: