Чиї скарби в землі?

Цікава історія недавно сталася в Польщі в містечку Любомєж. Коротко виглядало все так. Містечко Любомєж належить до Шльонська, де колись компактно проживали німці. Після сування границь десь після або й під час Другої Світової якийсь фермер закопав свої сімейні цінності в землю, зверху посадив дерево і виїхав до Німеччини.
Пройшли роки, і кілька днів тому в містечко заявилося двоє молодих німців, мешканців Гамбурга, з листом і накиданою приблизною мапою. Вони, нащадки цього фермера, вирішили знайти закопаний їхнім дідом скарб. Позичили в когось з місцевих рискаль, пішли копати під деревом. Той місцевий поляк, ясна справа, зголосив справу до поліції. В результаті копати їм заборонили, поставили патруль, а зранку викопали запрошені "специ". Німці ні з чим поїхали додому. А тепер кульмінація історії - кому ж належить скарб? Виявилося, що все не так однозначно. Держава твердить, що скарб належить їй, все потрібно описати, якщо предмети мають історичну цінність, то помістити в музей, а решта віддати німцям. Як аргумент наводиться запис закону, що все, що знайдено в землі, належить державі. Займаються тим археологи, які мають дати свою оцінку щодо вартості предметів. Абсурдність закону легко продемонструвати на прикладі: закопуємо свої 5 копійок в землю, за якийсь час викопуємо, і вони вже не наші. З другого боку, як зазначає один адвокат, абсурд теж є в тому, що такі справи регулюються аж кількома законами. І не до кінця ясно, як розглядати знайдені речі. Теоретично потрібно чітко визначити, які речі вважати археологічними, а які ні. Адвокат зазначає, що речами археологічними доцільно вважати речі, знайдені в культурних нашаруваннях, на глибині. А речі, які знайдені на глибині в місці, де немає культурних шарів, археологічними  не можуть вважатися. І тоді, теоретично, мають належати або їх відкривачу або нащадкам, якщо вдасться знайти. Як приклад наводиться приклад Англії, де знайдені скарби належать тому, хто знайшов, якщо він цього забажає. Звісно, про це потрібно повідомити і знайдені речі мусять пройти експертизу і оцінку. Якщо шукач вирішить скарб продати, то право першості належить державі.
Такі то от справи.